На даний час в умовах російської агресії все помітнішим стає суспільний інтерес до осмислення власної минувшини. Основним чинником, що визначає характер колективних уявлень про минуле, оцінку нинішніх подій та бачення стратегії майбутнього розвитку суспільства — це історична пам'ять або ж усна історія без якої неможливе відтворення історії суспільства.
Саме музейні інституції найчастіше виступають в ролі архіву спогадів очевидців подій. Тому Національний заповідник «Гетьманська столиця» приділяє увагу і формує архів спогадів місцевих жителів Батурина. Історики закладу на постійній основі активно збирають спогади про Батурин та ведуть їх фіксацію у письмовій формі. Актуальним залишається занотовування спогадів на папері, але в житті суспільства дедалі більшої актуальності набуває відеоконтент.
Враховуючи результативний досвід колег, у 2021 році започатковано проєкт «Відеолітопис міста Батурина», який зберігатиме історії з власного життя мешканців Батурина та його околиць, свідчення учасників та очевидців важливих подій, а також історію повсякденності, сім'ї, дитинства (студії пам'яті).
Зважаючи на те, що це новий досвід для нас, ми розробили власну методику організації та запису спогадів у відеоформаті. Спершу історики заповідника проаналізували теми, що стосуються минулого міста Батурина і лише потім було складено питальник. Респондентів для інтерв'ю підбирали таким чином. Вік свідків має коливатися від 50 до 90 років. Це люди повоєнного покоління, котрі не мають системних власних спогадів, бо були ще малолітніми дітьми, але зростали в складних умовах і на основі фрагментарних власних спогадів та під впливом почутого від батьків, діда-бабці, родичів сформували свої уявлення про окреслені в питальнику періоди.
Важливим моментом при запису спогадів є атмосфера, яка б сприяла концентрації респондента на спогадах та допомагала поринути в минуле. Тому для запису ми обрали приміщення музейного комплексу «Козацький двір», який уособлює побут заможної козацької родини ХІХ ст. Саме атмосфера музейної садиби спонукала до результативного діалогу між респондентом та інтерв’юером. Це ідеальне місце для усної історії. Деякі інтерв’ю записувалися вдома, враховуючи побажання респондента та стан його здоров'я.
Записані усні історії дали можливість нам відтворити в уяві такі історичні періоди. Про період Гетьманщини, місцеві жителі згадують з розповідей своїх пращурів. Але на власні очі бачили провали ґрунту в Батурині, залишки підземних фортечних ходів XVII ст.
«Один провал ґрунту, що бачила на власні очі, був біля аптеки. Дуже міцні стіни в цих підземних ходах, хоча не укріплені цеглою, — відмітила Ніна Олексіївна Ситникова (у дівоцтві Дідевич, 1933 року народження). — Другий провал підземного ходу виявився біля Будинку культури під час висадки дерев. Він був дуже глибокий і йшов у напрямку до річки Сейм.
Про період Голодомору 1932-33 років спогади у місцевих жителів болючі.
— Дід був вільним козаком, мав землі, законним шляхом їх купував. Мав велику родину — шістьох дітей», — згадує Вячеслав Іванович Прощенко (1955 року народження). «У 1932-33 роках місцева влада відбирала зерно у всіх жителів Батурина. Мій дід вчинив супротив, за що його було ув'язнено. Місцеве населення в ті часи виживало як могло. Влітку було легше, а ось взимку скрізь, під тинами лежали виморені голодом тіла батуринців, — переповідає Вячеслав Іванович.
Записані усні історії і про період окупації Батурина нацистськими військами у 1941-43 років. Про будівництво мосту через річку Сейм переповідає спогади свого батька Георгій Олегович Небощицький (1954 року народження): «Військовополонених майже не годували, тому вони були змушені ходити по дворах і просити у місцевих жителів продукти харчування».
— Мою маму у 20-ти річному віці, як і іншу молодь у 1942 році забрали на роботу до Німеччини. Їх називали «остарбайтерами». За роботу платили 2 марки, давали п’ять картоплин та 200 грамів гороху на тиждень. Повернулась вона до Батурина через три роки, — розповіла Кодакова Євгенія Олександрівна (1957 року народження).
Скрей (Сухомлин у дівоцтві) Тамара Іванівна (1951 року народження) розповіла те, про що довідалася від свого батька Івана Романовича, який був директором школи в Батурині після відступу нацистів у 1943 році.
— Школа тоді розмістилася в історичній будівлі, училищі імені М. Затворницького, де до того, виявляється, німці мали конюшню. Приміщення довелося відновлювати, прибирати, але старання не були марними. Навчалися із задоволенням, не зважаючи на те, що не було ні чорнила, ні зошитів, то ж писали на зшитих газетах, а за чорнило слугувала розведена з водою бузина, — згадує розповіді свого батька Тамара Іванівна.
Варто констатувати, що оповідачі/місцеві жителі, із задоволенням долучались до нашої роботи. Для доповнення своїх розповідей демонстрували світлини із родинних альбомів та важливі документи, що мають історичну цінність.
Після запису інтерв’ю переходимо до наступного етапу усної історії — збереження. У цей момент усна історія стає історичним документом, живим свідченням минулого, яке потрібно зберігати. Відеозаписи зі свідченнями оповідачів ми опрацьовуємо, щоб це виглядало як відеосюжет та передаємо до архіву заповідника.
За 2022 рік відеолітопис зібрав 16 справжніх, відвертих, живих історій із перших вуст. Записаний матеріал саме в такому цифровому форматі дасть змогу зберігати унікальну інформацію протягом багатьох десятиліть. У подальшому ми плануємо продовжити роботу по відеолітопису Батурина, щоб зберегти історичну пам'ять нашого міста для наступних поколінь.
Наталія Сушко, історикиня Національного заповідника «Гетьманська столиця»
На фото: Прощенко Вячеслав Іванович. Знімок 2022 р.
